Лошкарівська ЗОШ І-ІІІ ст. - Історія Лошкарівської загальноосвітньої школи
Неділя, 04.12.2016, 00:00
Вітаю Вас Гість | RSS

Лошкарівська ЗОШ І-ІІІ ступенів

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу

Історія Лошкарівської загальноосвітньої школи

Лошкарівка – одне із найстаріших поселень на Нікопольщині, яке виникло на межі ХVІІ – ХVІІІ ст. Одна із легенд розповідає, що на місці майбутнього села спочатку з’явилося старовинне козацьке займище. Є ще один факт, що підтверджує зв'язок нашої території з козацтвом. Як згадує Одноволенко Дмитро Федорович, колишній вчитель та директор сільського музею, корінний житель села, що у 50-і роки ХХ ст. була знайдена полковнича булава, гранчаста, з шипами, він тримав її в руках. На жаль, де вона поділася, не відомо. Ці відомості підтверджують і де які старожили. Дмитро Федорович згадує, як ще хлопчиком на старому цвинтарі на власні очі бачив кам’яний хрест, на якому було вибито дату: «1711 рік». Це означає, що на початку ХУІІ ст. тут були поховання, що і засвідчує факт поселення ще до офіційного виникнення села Лошкарівки. Ці цікаві відомості підтверджені документально у книзі «Историко – статистическое описание Екатеринославской епархии и приходы прошедшего 18 ст.» (выпуск 1 – ый, Екатеринослав, 1880) також зазначається: «Слобода Лошкарёвка, при реке Бузулук, малолюдная, древнейшее, старинное запорожское займище». У цьому ж виданні повідомляється, що у 1780 році цю місцевість з величезними родючими ділянками землі отримав у користування «Новоросійської губернської канцелярії чиновник, надворний радник, генерал – майор Сергій Лазарович Лошкарьов» (справжнє його прізвище Лошкарішвілі, так як за походженням він був грузином). Саме він у 1780 році став засновником нашого села. Після смерті Лошкарішвілі, всією його землею та майном заволодів родич Дмитро Васильович Христофоров. Він у 1875 році, після відміни кріпосного права, заснував у Лошкарівці школу та лікарню. Згодом земство, використовуючи кошти самого Христофорова, побудувало двокласне приміщення школи, де навчалися діти заможних селян. Першими вчителями цієї школи були Додонов Микола Григорович (який започаткував цілу вчительську династію, що не переривається протягом 134 – ох років існування освітнього закладу), Микола Карлович Хомутов, отець Володимир. Трохи пізніше музику, співи та малювання викладали Додонов Григорій Миколайович (син Додонова Миколи Григоровича) та його дружина Ольга Карлівна.


Додонов Микола Григорович із дружиною (фото 1880 року)


Коли земство збудувало першу школу у Лошкарівці (1875 р.), через деякий час воно почало будівництво школи в селі Сорочино, що була дочірньою школою Лошкарівській. Але недовго довелося існувати тій школі, незабаром її було зачинено. Всі учні перейшли навчатися у Лошкарівську школу. До того ж тут навчалися діти й з інших сіл, таких як Чкалово (за 20 кілометрів від Лошкарівки), Чумак-Зола (Запорізька область), Калинівка, Катеринівка, Веселе, Криничувате. До школи учні ходили пішки, навчання було основним. Оскільки дітей ставало більше і їх усіх неможливо було розмістити в одному приміщенні, поступово стали добудовувати інші, число яких зростало в міру збільшення учнів. Усього налічувалося чотири будиночки, які були розкидані по всій Лошкарівці і називалися школою (нині це вулиці Чапаєва і Леніна) У 1906 році поміщиком Христофоровим Дмитром Володимировичем була відкрита перша на Нікопольщині бібліотека. У 1918 році Чубин Дмитро Никанорович вперше використав у школі села Лошкарівки бригадний метод навчання. У 1928 - 1929 роках перейшли на початковий клас, коли один вчитель викладав усі предмети. Школа працювала у дві зміни: з 9 до 14 та з 14 до 19 години. Вже після 19 години і аж до 23 працювали гуртки. Саме навчання було вже чотирикласним, а школа – семирічною. Директором школи призначили Єфременка Ларіона Павловича, вчителями молодших класів Шевченко Меланію Андріївну та Ярош Василину Іванівну. Після закінчення семінарії з 1923 по 1941 рік працював вчителем Чабаненко Максим Павлович, спочатку вчителем початкових класів, а після закінчення Бердянського Учительського інституту в 1939 році вчителем географії та біології.

Залікова книжка студента Бердянського Учительського інституту Чабаненка Максима Павловича, 1939 рік.


Додонова Тетяна Миколаївна (дочка Додонова Миколи Григоровича) до 1926 року працювала як фельдшер – акушер, але Тетяну нестримно тягнуло до школи, де працювали батько, брат, а тепер і чоловік (вона в 1921 році одружується з Чабаненком Максимом Павловичем). З 1922 року вона стала викладати математику в 5-7 класах. А потім молода вчителька зрозуміла, що нова професія – то її покликання. І вступила на заочне відділення фізико-математичного факультету Запорізького педагогічного (тоді вчительського) інституту, який закінчила у 1939 році.

До самого початку війни 1941 року щасливе учительське подружжя Чабаненків навчало сільських дітей. Тетяна Миколаївна, як уже відомо, викладала математику і займала посаду завуча.


Фотографія кращих вчителів району. 1939 рік.



(Чабаненко Максим Павлович перший зліва в першому рядку; Тетяна Миколаївна - п’ята в другому рядку) У 1936 році була збудована нова школа, яка стала середньою. На той час це була єдина середня школа на весь Сталінський район (тепер Софіївський).


Єфременка Ларіона Павловича замінив Ільїн Федір Лазарович, завучем став Бобошко Андрій Порфирович (1937 – 1941)


             

 Ільїн Федір Лазарович                              Бобошко Андрій Порфирович

Цього ж таки 1936 року відбувся перший випуск 10-класників. Ними були: Краснов Олексій Павлович, Каперко Володимир Ілліч, Руденко Андрій Дем’янович, Оскаленко Петро Федорович та інші. Усі віддали себе праці в рідному селі. Так Краснов О.П. працював аптекарем, Руденко А.Д. став інженером.



Останній довоєнний випуск. 1940 рік


1941 рік перервав всі плани, зруйнував школу. Велика Вітчизняна війна розкидала по світу учнів і вчителів. Багато з них загинуло. Так на молдавській землі поліг Чабаненко Максим Павлович. Але більшість вчителів все ж-таки повернулася і з болем згадували і згадують окупацію, насильницький вивіз до Німеччини (Одноволенко Д.Ф., вчитель фізкультури). На фронті були не лише вчителі-чоловіки, а й жінки, допомога яких тоді була ой як потрібна.



Серед них Вдовиченко Марія Яківна – молодший лейтенант медичної служби, старша операційна сестра. За свою працю Марія Яківна отримала польський орден «Срібний хрест». Федько Марія Олексіївна – геодезист переднього краю, вона вміло визначала ландшафт. Крім того на війну потрапили і самі учні, ще зовсім недосвідчені юнаки та дівчата, які готові були віддати своє життя за мир та спокій на землі, щоб наступні покоління жили, не знаючи, що таке війна, жили, радіючи кожному новому дню, прокидаючись з усмішкою на вустах. Так на війну потрапили випускники школи: Дев’ятко Тетяна Михайлівна – зенітниця, Дев’ятко Григорій Миколайович – льотчик, Наточій Павло Степанович – мінометник, який разом з іншими брав Берлін, Лісничий Олексій Якович отримав звання підполковника, Зінченко Олександр Сергійович залишив свій запис на рейхстазі. Є й учні-орденоносці, котрі в період війни відзначились своєю відвагою та мужністю. Один з них Дев’ятко Григорій Миколайович (другий випуск із школи), який до війни працював піонервожатим. Закінчив Чугуївське авіаційне училище, отримав професію винищувача. Воював під Ленінградом, де збив дев’ять літаків ворога. За це отримав орден Бойової слави. Мардіжов Дмитро Костянтинович під час війни збив ворожий літак із рушниці. Отримав медаль «За відвагу» З тих пір пройшло багато років, а ті, хто досі живий, все ще пам’ятають 1941-1945 роки, бо це були найтяжчі й найтрагічніші часи для них і вони розповідають про все своїм онукам, правнукам. Війна закінчилась. Настав довгоочікуваний мир. Діти знову прагнули навчатись, але школа була зруйнована. Та це не було перешкодою. Навчалися у тих самих будиночках, у яких проводились заняття ще до будівництва школи (1936 р.). Звичайно, ці будиночки вже не були такими гарними, якими вони здавались до цього. В них не було вікон, залишилось дуже мало парт, бо війна… та діти навчались, і вчителі робили все можливе для цього. Замість парт були довгі столи, і учні сиділи за ними один навпроти одного. Звичайно, половина учнів сиділа спиною до дошки. Вчителі згадують, як батьки дітей неодноразово підходили до них і запитували, коли вже їхня дитина буде сидіти обличчям до дошки? А вчителі робили все можливе, щоб і дітям було добре, і батьки не ображалися. Велику роль відігравали директор, завуч та й самі вчителі. Після війни 1941-1945 рр. першим директором Лошкарівської школи став Онбиш Петро Павлович, завучем – Чабаненко Тетяна Миколаївна. Вчителями працювали: Одноволенко Д.Ф., Одноволенко К.С., Лазаренко Ф.Д., Лазаренко М.Я., Лопата В.І., Чабаненко В.М., Вдовиченко А.Х. і Вдовиченко М.Я.


Вчительський колектив 1948 року.

Верхній ряд: Чабаненко В.М. (вч. поч.. кл.), Одноволенко Д.Ф. (вч. фізкультури), Одноволенко К.С. (вч. географії), Плеская І.П. (вч. поч.. кл.). Другий ряд: Огородник Л.П. (вч. поч.. кл.), Онбиш А.О., Онбиш П. П. (директор школи), Чабаненко Т.М. (завуч школи і вч. математики), Лазаренко Ф.Д. (вч. поч. кл.)


В 1950 році директором школи стає Вдовиченко Андрій Харитонович – вчитель історії.


Його заслуга полягає у будівництві нової школи на руїнах старої. Вже в 1958 році закрасувалась на окраїні села нова будівля. З цієї школи випурхнуло багато інженерів, вчителів, бухгалтерів, лікарів тощо. Кучерський Микола Іванович став міністром енергетики в Узбекистані, був завідуючим золотоносними родовищами. Кришталь Іван Олександрович став головним інженером Краматорського заводу, Муха Федір Семенович – головним інженером заводу імені Леніна м. Нікополя. Сацик Надія Адамівна – директор Лозоватської середньої школи Криворізького району. Майстренко Дора Юхимівна – лікар-гінеколог м. Нікополя. Мінаєв Станіслав Якович – військовий льотчик-винищувач. Лісничий Іван Кіндратович – військовий льотчик протичовнової авіації, Чемикос Станіслав Андрійович –пілот-вертольотчик, Мишуренко Катерина Петрівна – інспектором Софіївського райво. Кущ Олексій Єгорович – віце-президент фірми «Авіас», Куплівацький Ю.А. – керівник гурту «Вікторія», ансамблю пісні і пляски Збройних сил України. Є й такі люди, котрі, отримавши професію, повернулись працювати в рідне село. Ковтун Павло Миколайович працював агрономом, був парторгом, а потім головою КСП «За мир», Бабушкін Олександр Васильович - головний ветеринарний лікар Софіївського району, Іванчук Володимир Васильович – головним бухгалтером КСП «За мир», зараз головний бухгалтер сільської ради. Клубук Василь Родіонович – заступник директора ТОВ «Лани Нікопольщини», Монастирний Сергій Іванович – лікар – гінеколог Лошкарівської дільничної лікарні, Ковтун Людмила Володимирівна – Лошкарівський сільський голова, Муха Світлана Миколаївна – завідувачка дитячим садком «Барвінок». Багатьох людей села, випускників нашої школи, нагороджено орденами за їх добросовісну працю. Орденом Трудової слави нагороджений Оскаленко Михайло Михайлович, орденом «Знак Пошани» - Костюренко Анатолій Павлович, двома орденами Трудового Червоного Прапора – Заскока Григорій Іванович, цей самий орден отримав і Госало Василь Григорович. Інших відзнак були удостоєні Садовий Сергій Дмитрович, Заскока Григорій Григорович, Онбиш Микола Якович, Буц Марія Терентіївна, Гайдук Мотря Іванівна, Семенченко Олександр Олександрович, Монастирний Іван Іларіонович, Оскаленко Іван Михайлович та інші. В 60 – 70-х роках до школи приходить нове покоління вчителів: Шевченко О.Г., Василець В.А., Бабушкіна Л.І., Синьоока Т.І., Зіпа Н.І., Штифуняк Л.П., Майстренко О.О., Монастирна З.М. та інші. В 1977 році директором школи стає Василець В.А., він займає цю посаду до 2002 року, з 2002 року директором є Червоненко Л.Г., з 2005 року директором працює Бараненко Т.М. В 1988 році збудована нова школа в селі Лошкарівка поруч школи, яку збудували ще в 1958 році. Школа була побудована зі ініціативою голови колгоспу «За мир» і за колгоспні кошти. Її відкриття було урочистим, святковим. Ця школа ласкаво прийняла у свої обійми першокласників, діток 1981 року народження. Нова школа – це чудовий двоповерховий будинок, у якому є все: і великий спортивний зал і бібліотека, де море книг для поповнення знань, і їдальня, а головне – прекрасні затишні класи, куди завжди охоче заходиш, де 5 днів на тиждень проводяться чудові уроки.



На той час у школі працює дуже багато вчителів і значна частина з них є випускниками нашої рідної Лошкарівської середньої школи. До них належить Зіпа Надія Іванівна - завуч, вчитель математики; Горбенко Віра Олександрівна – вчитель співів та малювання, Онбиш Віктор Петрович – вчитель англійської мови, Оголь Олег Іванович – вчитель фізкультури, Дніпровський Валерій Валентинович – вчитель праці, Чабаненко Олена Григорівна – вчитель російської мови та літератури, Демянчук Наталя Миколаївна – вчитель початкових класів. Не можна не назвати інших вчителів, які працювали у школі і вкладали всю душу у свою працю. Це Червоненко Л.Г.(географія), Штифуняк Л.П. (хімія і біологія), Гапонова В.М. (історія), Оголь А.В. (рос.мова і література), Світлична О.І. (інформатика, математика), Бараненко В.В. (математика, креслення, фізика), Бараненко Т.М. (математика, фізика), Кузьміч Н.І. (рос.мова та література), Бабушкіна Л.І.(математика), Синьоока Т.І. (укр. мова та література), Фісюк С.М. (початкові класи), Ананова Т.О. (вчитель зар.літ-ри та рос. мови), Мудренко І.Ф (вчитель музики та малювання), Сливка Ю, М. (труд. навчання). Вони працюють віддано, добросовісно, а учні дуже вдячні їм за їх нелегку працю. В школі також створені танцювальні гуртки, якими керує Мудренко І.Ф., спортивний клуб «Сокіл» - керівник вчитель історії Оголь О.І., історичний гурток під керівництвом Гапонової В.М., літстудія «Пролісок», яким завідує Синьоока Т.І., пошуковий загін під керівництвом бібліотекаря Сацик Ю.В., гурток «Вишиванка» - керівник вчитель початкових класів Гулівець Г.Т. Силами вчителів, учнів та батьків створено кімната українознавства «Світлиця» і куточок присвячений рокам Великої Вітчизняної війни «Пам'ять» Звання «Відмінник народної освіти» присвоєно вчителям Одноволенку Д.Ф., Шевченко Г.О., Зіпі Н.І., Синьоокій Т.І., яка має до того ж і звання старшого вчителя. Крім того вона – відома поетеса. Її вірші, немов перлина моря, вони ніжні, мелодійні, бо Тетяна Іванівна вкладає в них усю красу своєї душі. Вони неодноразово друкувалися в районних газетах, а деякі з них надруковані у збірці «Самоцвіти», де вміщено вірші вчителів-поетів України. Свою діяльність вона не покидає і до нині. А створення під власним керівництвом літстудії дає їй можливість навчати дітей мистецтва писати вірші.



Синьоока Тетяна Іванівна

Два вчителя мають звання «Вчитель-методист» - це Василець В.А. (колишній директор) та Зіпа Н.І. (колишній завуч школи). Згадуючи про школу, не можна забути про сільський музей, який створений власними руками вчителя (нині пенсіонера) Одноволенко Д.Ф.

Школа і сьогодні є основним культурно – освітнім осередком села. Нині тут працює 17 досвідчених вчителів, які своє серце віддають дітям.
Пошук
Календар
«  Грудень 2016  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031
Друзі сайту

Copyright MyCorp © 2016
Конструктор сайтів - uCoz